в якісь педантичні форми, в якусь дрібничкову формалїстику, — все, кажу, в нїм було немов навмисно зложене з суперечностий. Мягкого серця і доброї душі, він міг довести до розпуки ученика — хоч і здібного, але повільного, флєґматика; лише нервові, прудкі, рухливі натури могли подобатись йому. А проте той сам чоловік з педантичною строгістю додивляв ся до того, як ученик стоїть при таблицї, як держить крейду, як маже губкою, як кланяєть ся, — і не вважав зайвим по десять раз на кождій годинї навчати учеників методичности, повільного але ясного думаня, точности й економії у всїх рухах, поступках і дїлах.
— Не надто квап ся, не надто й гай ся, нїчого за много! — отсе були його улюблені приказки. Ученик, який на завдане питанє відповідав занадто швидко й гладко, від разу збуджував його недовірє.
— А покажи но ти менї книжку, з якої ти се так гладко на память вивчив ся! — звик він був говорити такому ученикови вислухавши його відповіди, а коли той упирав ся при тім, що говорить се не з памяти, а з голови, завдавав йому для проби таке питанє, якого не було в книжцї і на яке треба було відповісти з добрим намислом. Такими питанями він випробовував здібність мисленя у своїх учеників. І вже у кого побачив, що відповідь на питанє виходить справдї здобутком його власної, хоч і не-
