Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/184

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 172 —

— Як маєш вільний час, то приходи до мене, — мовив учитель. — Ти знаєш, де я живу?

— Знаю.

— Прийдеш?

— Прийду.

Але Борис не йшов до Міхоньского. Сей жив у гарнім домику над Сяном. Переходячи поуз того домика Борис нераз бачив гарне, панське урядженє в його серединї і стидав ся йти туди. Минув тиждень. Міхоньский немов і забув про Бориса, хоч три рази мав години в його клясї. Аж за четвертим разом викликав Бориса до таблицї. Живо забилось серце у хлопця, він увесь спаленїв, але напружуючи всї сили духа й тїла старав ся зручно вийти з лавки, стати при таблицї, взяти в праву руку крейду а в лїву губку, словом, робити все так, як любив Міхоньский. А Міхоньский стояв з боку і пильно дивив ся на нього не кажучи анї слова. Тілько всьміхав ся з за своєї густої, чорної бороди, але Борис не бачив того.

— А з нього може вийти славний хлопець! — сказав він нїби сам до себе, але так, що цїла кляса вчула; вчув і Борис. Його серце заметало ся, затріпотало якоюсь радістю; він почув сором, що не заслужив на таку добрість учителя, що не додержав даного йому слова. Міхоньский подиктував йому якесь завданє. Борис написав і по короткім розмислї спокійно,