що, як він говорив, повинна цїхувати розумного і практичного чоловіка. Він узяв ся робити з ним хатню ґімнастику (тодї се ще була у нас нечувана новість), аби призвичаїти його до скорости, прецизії й ґрації в рухах. Він постарав ся і винайшов для нього инше, здоровійше помешканє, власне у столяря, і велїв Борисови в вільних хвилях учити ся столярства. Книжок поки що не давав йому нїяких. „Досить з тебе й шкільних, — говорив він. — На инші прийде черга потому. Тепер роби на варстатї!“
І Борис робив. Аж у пятій клясї Міхоньский бачучи, що хлопчина і фізично виробив ся, став здоровий як дубчак, моторний та цїкавий, і що дух його доволї зміцнїв і привик до методичної працї, почав давати йому книжки до читаня зі своєї біблїотеки. Зачав, розумієть ся, від тої азбуки людськости та цівілїзациї, від Одиссеї, яку дав читати хлопцю в польськім перекладї. Борис перечитав безсмертну поему одним духом за кілька день і принїс Міхоньскому книжку назад з подякою.
— А що, прочитав?
— Прочитав.
— Ну, розкажи менї, що ти прочитав?
Борис був приготований на се питанє. Він розповів Міхоньскому зміст поеми, дитячим звичаєм підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а поминаючи побутові картини.
