Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 177 —

що не зовсїм іще ясно зарисовувалось у його душі. — Я думаю… менї представляє ся цїла Одиссея як дім. Отсї малюнки з житя, то фундамент, то зруб, а тамті чудесні пригоди, то гарні різьблені та мальовані оздоби, ґанки, ґалєрійки…

— Браво! — сказав Міхоньский. — І неправда, хто перший раз оглядає дім, той на сам перед зверне увагу на ті побічні річи, стовпчики, вікна, мальовила по стїнах, драперії. Треба вже тямучого чоловіка і уважного оглядача, щоб звернув увагу на розклад будинка, на весь його плян, на тривкість фундаментів, уставленє дверий та печий. А для тих, що живуть у домі, се далеко важнїйше, нїж ті оздоби, які инодї стають навіть завадою, які з певним накладом працї треба оберегати та шанувати, а які властиво не приносять нїякого пожитку. Ну, але тепер скажу тобі ще один секрет. Те, що ти доси бачив у Одиссеї, ті обі половини її змісту, то властиво лиш одна сторона річи. По за тим, що ти бачив тепер, криєть ся иньша, ще далеко цїкавійша історія.

Борис витріщив на вчителя заіскрені цїкавістю очи.

— Бачиш, то так, — мовив Міхоньский. — Читаючи її перший раз ти перебіг немов по одній лїнїї через її зміст, немов вузенькою стежечкою через поле. Ти любував ся лише