свого часу і для їх авторів може й мали якесь значінє, а для нас не мають нїякого? Захочеш глубше війти в студіованє якоїсь історичної епохи, то йди просто до жерел, до сучасних тій епосї писань, або до основних моноґрафій, а отакі сметанкарі, що нїбито збирають сметанку з усїх спеціяльних праць, дають по правдї тілько якусь бовтанку, препаровану для їх власного смаку, але для нас, особливо для молодїжи, більше шкідливу нїж пожиточну.
Так само остерігав Міхоньский Бориса перед читанєм компендій історії лїтератури.
— Се не для тебе! — говорив він. — Старай ся на сам перед пізнати як найбільше творів лїтератури з власного читаня, а тодї вже бери ся й до історії лїтератури. Я би велїв попалити девять десятих частий усїх тих компендій. Се по просту деморалїзация, а не наука. Вони виробляють цїлі ґенерації тих премудрих людцїв, що все знають, але по верха, з чужих слів, а про все готові говорити з таким певним видом, немов вони все те бачили, читали й передумали.
А вже найдужше розсердив ся Міхоньский на Бориса (се й було лиш один-однїсїнький раз), коли припадково Борис, діставши від якогось товариша в позику естетику Лємке, сьвіжо тодї видану по польськи, принїс її до свойого вчителя і запитав, як йому брати ся до її прочитаня?
