Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/196

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 184 —

писи чільних дїячів лїтератури та науки, деякі спомини великих людий та їх листи, приучуючи його розуміти всякий твір того часу й тих людських взаємин, яких він був витвором і виразом. Оттак прочитав Борис Люісову біоґрафію Ґете та Екерманові розмови з Ґетем, польські спомини Паска, кореспонденцію Ґете з Шіллєром, мемуари Бенвенута Челлїні та Ґетеву Wahrheit und Dichtung. Жива основа — ось на що головно старав ся Міхоньский звернути увагу свого улюбленого ученика. І звільна з поза артистичних і поетичних дискусій висували ся уваги про саме людське житє, про сучасні заходи і змаганя людського духа, про сучасну науку історичну, природничу й суспільну. Та тут Міхоньский звичайно задоволяв ся тим, що сформулував якесь питанє і додавав:

— Власне над тим, у тім напрямі тепер працюють учені люди там, у вільнїйших краях. Ну, тай ти дізнаєш ся про се в свій час. А тепер іще маєш час. Се вже належить до стереометричного способу задивлюваня, а для сього ти ще не зовсїм підготований.

Борис не напирав. Він чув у голосї Міхоньского в таких моментах якусь сумну ноту, щось немов болючу резиґнацію чоловіка навченого здержливости давнїйшими сумними досьвідами. З принагідних натяків самого Міхоньского та з оповідань иньших товаришів він знав, що Міхоньский був еміґрантом із Росії,