Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
III.


А коли лїтом усї старші з хати підуть у поле, Мирон лишає ся сам, але не в хатї. В хатї він боїть ся. Боїть ся „дїдів у кутах“ т. є. тїний, боїть ся череватого комина, чорного в нутрі від саджі, боїть ся грубої деревляної клюки вбитої в віконце, що в повалї для пропусканя диму від скипок, якими сьвітять зимою. Мирон лишає ся на дворі. Там він може собі гуляти, рвати зїлєчко і розщипувати на кусники, будувати хатки з трісок і патичків, що на дривітни, або й так собі лежати на приспі та гріти ся на сонцї, та слухати цьвіркоту воробцїв на яблінках, та глядїти на синє небо. Любо йому, і на дитиняче чоло знов немов хмарка набігає — се думка надходить.

— А чим то воно чоловік усе видить? і небо і зїлє і тата з мамою? — таке питанє