Але коли така дитина натрафить на любячого, і, що головне, не дуже вбогого вітця, котрий схоче і зможе потягнути ся з остатнього, щоб своїй дитинї отворити очи і сьвіт, то тодї — щож тодї? Чи ви думаєте, що доля дитини стане кращою, так, як звичайно розуміють люди кращу долю? Коби не так! У школї дитина хапати ся буде науки на диво, впивати ся буде нею, як недужий сьвіжим повітрєм, і скінчить на тім, що перейме ся правдами науки і забажає перевести їх у житє. І стане малий Мирон горячим проповідником тих правд, понесе їх між темних і пригноблених, під рідні сїльські стріхи… Ну, і незавидна чекає його доля! Навістить він і стїни тюремні і всякі нори муки та насиля людий над людьми, а скінчить тим, що або згине десь у бідности, самотї та опущеню на якімось піддашу, або з тюремних стїн винесе зароди смертельної недуги, котра перед часом зажене його в могилу, або стративши віру в сьвяту, високу правду, почне заливати червяка горілкою аж до цїлковитої нестями. Бідний малий Мирон!…
1879.
