Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 23 —

— На сцо? — спитав Гриць.

— Треба! Тут так годить ся, як хто перший раз приходить.

У школї був гомін, мов в улию, — але коли Гриць застукав кулаками до дверий, зробило ся тихо. Хлопчики звільна отворили двері і втрутили Гриця до середини. В тій хвилї залупкали добрі березові різки по його плечех. Гриць дуже перепудив ся і зверещав.

— Цить, дурню! — кричали на нього сьміхованцї-хлопцї, що почувши стук, засїли були за дверми і зробили Грицеви таку несподїванку.

— Ой-ой-ой-ой! — верещав Гриць. Хлопцї злякали ся, щоб не почув професор, і почали Гриця зацитькувати.

— Цить, дурню, то так годить ся! Хто до дверий стукає, того треба по плечех постукати. Ти того не знав?

— Не-е-е зна-а-в! — відхлипнув Гриць.

— Чому не знав?

— Бо я-а-а пе-е-лсий ла-а-з у сколї.

— Перший раз! а! — скрикнули хлопцї, мов здивовані тим, як можна перший раз бути в школї.

— О, то треба тебе погостити! — сказав один, поскочив до таблицї, взяв зі скриночки добрий кусник крейди і подав Грицеви.

— На, дурню, їдж, а борзо!