Всї мовчали і в ожиданцї глядїли на Гриця, що обертав у руках крейду, а далї поволеньки вложив її в рот.
— Їдж, дурний, а борзо! — напоминали хлопцї, а самі дусились зо сьміху.
Гриць почав хрупати і на силу з'їв крейду. Регіт у школї розляг ся такий, аж вікна задзвенїли.
— Цого сьмієте ся? — спитав здивований Гриць.
— Нїчого, нїчого. Може хочеш іще?
— Нї, не хоцу. А сцо то таке?
— То ти того не знаєш? Отто дурний! Та то єрусалим такий, то дуже добре.
— Ой, не дузе добле, — сказав Гриць.
— Бо ти ще не засмакував. То годить ся кождому їсти, хто перший раз приходить до школи.
В тій хвилї увійшов професор. Усї хлопцї, як сполошені воробцї, попирскали до лавок, тілько Гриць остав ся зі сльозами в очах і з губами забіленими крейдою. Професор грізно зблизив ся до нього.
— Як називаєш ся? — крикнув.
— Глиць.
— Що за Гриць? Ага, ти новий. Чому в лавцї не сидиш? Чого плачеш? Чим забілив ся? Га?
— Та я їв єлусалим.
