Минув як раз рік після того важного дня.
Блискучі надїї батька на Грицеву будущину давно розвіялись. Професор просто сказав йому, що Гриць „туман вісїмнацятий“, що лїпше зробить, коли відбере його до дому і назад заставить гуси пасти. І справдї, по роцї шкільної науки Гриць вертав до дому як раз такий мудрий, яким був перед роком. Вправдї „а баба галамага“ він вивчив докладно на память і нераз навіть у снї з уст його вилїтало се дивовижне слово, що становило немов перший поріг усякої мудрости, якого йому не судило ся переступити. Але далї поза те слово Гриць в науцї не поступив. Букви якось мішали ся перед його очима і він нїколи не міг спізнати їх з лиця, котре ш а котре т, котре „люде“ а котре „мислїте“. Про читанє вже нїщо й говорити. Чи причина тому була в його
