Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/51

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 39 —

дуже холодної постелї і занести там, до школи, відки широко по селу розлягав ся гармідер хлопцїв, що дожидали пана професора.

Скажіть же тепер самі на совість, що би ви зробили, як би вам лучило ся побачити такого Mittel'а і то в подібнім не зовсїм для його „чина“ відповіднім положеню? Думаю, що 90% із вас, не підозріваючи в нїм героя не то повістки, але навіть ґазетярської новинки або мізерного анонса, підняли-б його і сховали по просту до кишенї. Иньші 10% запевно навіть не схилились би по нього.

Я, признати ся щиро, належав до тих 90%, с. зн. не підозріваючи нїчого злого в олівци, схилив ся по нього і не маючи нїде при тїлї кишенї, вложив його до шкіряної школярської торби, в котрій були мої книжки. Але що при тім було не зовсїм звичайного, так се те, що я вельми втїшив ся своєю знахідкою. Я був бідний сїльський хлопець і нїколи ще на своїм віцї не мав олівця, все мусїв писати тим проклятущим гусячим пером, котре так страшно капало, бризькало і порскало під натиском моєї руки. А тепер нараз — я знайшов оловець! Тай ще який гарний! Правда, я бачив його лише мельком, ще як лежав на снїгу, бо відтак, ухопивши його в руку, я швидко шусьнув його до торби, немов боячи ся, щоб сонце, котре так ясно сьвітило, не викрало його з моєї руки. А ще друга цїкава штука при цїлій тій