— То ти так пишеш? — процїдив звільна Валько, але тим швидше свиснула в повітрі його тростина і оперезала змиєю плечі бідного хлопця.
— Ой-йой-йой! — заверещав він, але зараз же й утих, стрітивши грізний, гадючий погляд учителя.
— Ти не вмієш лїпше писати? — питав Валько.
— Вмію, вмію! — лепотїв хлопець, сам не знаючи, що лепоче.
Учитель-економ може й справдї вірив, що хлопець уміє лїпше писати і що тілько на збитки йому силує ся писати погано, чи може з великої любови до його тростинки.
— Ну, то вважай же! — і Валько пішов далї, не переконавши ся, які спасенні плоди принесла його докладна наука. Впрочім йому й байдуже було до тих плодів, — він тепер був тілько економом і більше нїчим. Очи його вже звернули ся в другий бік і в другім кутї кляси виглядїли иньшу жертву. Там сидїв Жидок, котрий по старинній привичцї свого роду писав у задгузь, силуючи ся виводити Валькові викрутаси від правої до лївої руки, від кінця стрічки до початку. Одну стрічку він уже совершив таким способом і саме розпочав другу від слів „сот Бог а з к сир“. Написана, готова вже стрічка виглядала яко тако,
