але нова, неготова ще, зачата від кінця вколола Валька в очи.
— А ти як пишеш, Мойше? — закричав він, прискакуючи до Жидка.
Валько всїх Жидків у клясї кликав „Мойше“, — хиба що се були сини богатих міських „тузів“, перед якими він мав великий респект. Жидок, на прозвище Йонас Туртельтавб, почувши той викрик і побачивши надскакуючого ворога, знитив ся і скулив ся як слимак у своїй халабудцї, і перестав писати.
— Ха, ха, ха! — реготав ся Валько, призираючи ся Жидковому писаню.
— Пане професор… — зачав Жидок і запяв ся.
— Ходи сюда!
І не чекаючи, аж Йойна вийде з лавки, взяв його за вухо і потяг на середину.
На вид бідного Йонки, скуленого, тремтячого і заслиненого зо страху, вся кляса голосно зареготала ся, хоч усякий і собі тремтїв та кулив ся. Але така вже сила тиранського притиску, що досить тиранови всьміхнути ся, а всї, що стоять під його гнетом, будуть реготати ся без огляду на те, що регочуть ся власне самі над своєю недолею.
— Ходи до таблицї! Ану, пиши!
Валько змазав власною рукою часть свойого письма і втиснув Жидкови крейду в руку. Жидок почав писати своїм звичаєм, у задгузь.
