Сторінка:Іван Франко. Малий Мирон і иньші оповіданя (1903).pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 71 —

— То ти так пишеш? — гукнув Валько над його головою.

Мирон стрепенув ся, вхопив за перо, талапнув ним у чорнило і поволїк по папері мов тура за роги.

— Чи ти не знаєш, як держати перо?

— Не знаю! — прошепотїв Мирон.

— Що? — ревнув Валько. — Я тобі не показував уже десять раз не раз?

Мирон зачудувані очи встромив у розлючене Валькове лице. Але замісь відповіди Валько стиснутим кулаком ударив хлопця в лице. Малий Мирон, мов косою підтятий, повалив ся на лавку, а з лавки на підлогу. Кров обілляла його лице.

— Підойміть його! — крикнув Валько. З задної лавки прискочили два, ті самі, що перед хвилею парили Йонку, і підняли зомлїлого Мирона. Його голова не держала ся на вязах і хилила ся до долу, мов у мерця.

— Біжіть по воду! — командував далї Валько і ще раз поглянув на Мирона.

— То що за хлопець? — спитав він.

— Мирон — відповів „цензор“, найстарший віком і найдужший силою в клясї, котрого отцове настановили наставником над товаришами.

— Що за один? — питав далї Валько.

— Одного хлопа син з Н…