Василіянин о. Софрон Телесницький мав у Дрогобичі, особливо серед отцїв Василіян, славу гумориста. То чесна, щира, отверта душа, що в кожде товариство вносить якийсь подув легкости, невимушеної свободи, якусь погідність та веселість. Зачне щось оповідати, то хоч і не садить ся на дотеп, як се чинять иньші, а про те від разу вводить усїх у добрий гумор, викликає веселість і сьміх там, де сама річ, здавалось би, не виявляє нїчого сьмішного. Така вже якась золота душа в тім непоказнім, худім і, бачилось би, радше до мелянхолїї як до веселости накліннім чоловіцї.
Така слава попередила о. Телесницького ще мабуть перед його приходом до Дрогобича, і він умів піддержати її й потім. Коли ми, дїти школярі, скінчивши другу клясу, мали роз'їжджати ся на вакациї, наш улюблений учитель і повірник, катихит о. Красїцкий, сказав нам:
