— Алеж „w gorącie“, тумане! W gorącie! W gorącie! Запамятай собі се.
Якийсь лихий чи добрий демон спокусив мене підняти руку.
— Ну, а ти чого хочеш? — запитав о. Телесницький.
— Прошу отця професора, gorąco не відміняє ся, — випалив я.
— Як то не відміняє ся?
— Gorąco, се не іменник анї прикметник, а лише прислівник, а прислівники не відміняють ся.
— Так? — протягнув о. Телесницький. — А „zimno“ що таке?
— Таксамо прислівник.
— А „zimno“ відміняє ся чи нї?
Я став мов розбрикане теля, що стукне ся лобом о стїну.
— Відміняє ся.
— А бачиш! А як же ти перекладеш: die Hitze?
— Upał.
— Га, га, га! — зареготав ся о. Телесницький. — Упав, у́пав, у́пав! — і повтаряючи се слово кумедним руським виговором він бігав, майже скакав по клясї. — Га, га, га! Упав! Ну, будеш ти в мене у́пав! Памятай, від нинї ти називаєш ся у́пав! І щоб не забув, то сядь собі ось тут! Ану, забирай ся з сього місця! Переноси ся до тої лавки, там коло печи!
