Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/119

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


I.

Пречудовий лїтнїй поранок. У холоднім, легенькім вітрі ледви-ледви лелїє ся широкий лан жита. Жито мов золото. Колосє наче праники, аж похилило ся під вагою зерна та перлових крапель роси, що позвисали з кождої стебелинки. Стебла стоять високі та рівні, жовті і гладкі між зеленим листєм повійки, полетицї, осету та иньшого буряну, що стелить ся сподом. Денеде виднїєть ся з посеред того золотого, шумливого та пахучого моря синє чаруюче око блавату або квітка куколю, або дївоче, паленїюче лице польового маку.

Зійшло сонце. Зацьвіркотали сверщки на всїлякі лади, забренїли великі польові мухи, затріпотали ся барвисті мотилї понад колосистим морем. Природа ожила. Вітер подув сильнїйше, подув теплом зі сторони тїса і зачав стрясати срібну росу з трав і цьвітів.

У селї підняв ся гамір, закипіло житєм. Вигін запестрів ся від худоби, яку гнали на