Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/64

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 56 —

рократичним оком, чула Целя подвійно тягар і одвічальність своєї служби. Хоч панї Грозицька, не вважаючи на повних десять лїт просиджених уже на тім кріслї при бюрі рекомендованих листів, не була ще нїчим більше, як тілько також манїпулянткою і на жадну висшу ранґу не мала надїї, не хотячи рушати ся зі Львова на провінцію, то все таки силою свого старшого віку і давнїйшої служби займала в бюрі певне начальне становище. Роблячи що до неї належало, вона про те знала і бачила все, що робили иньші в бюрі. Найменьше занедбанє товаришки, невиний жарт, троха голоснїйший усьміх або живійший рух — усе те стрічало її докірливий погляд або нагану. Була немов би сумлїнє бюра, холодна і нелицеприятна душа тої машини, що звільна і систематично висисала молодість, жвавість і сьвіжість працюючих у нїй женщин.

Сьогодня однак панї Грозицька не вважаючи на свій звичайний понурий погляд не картала Целю за хвилеве опізненє, а навіть користаючи з того, що нїхто з листами не приходив до бюра, розпочала з Целею розмову, заким та вспіла роздягнути ся з пальта і капелюха.

— А чули вже панї про нещасну Ольгу?

— Боже мій! — скрикнула Целя, — що се таке з нею стало ся? Власне тілько я побачила афіш на мурі, що вона вмерла.