Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 57 —

— Так, значить, панї ще нїчого більше не чули?

— Нїчогісїнько! Швидше-б я була надїяла ся грому з ясного неба.

— А я се вже давно знала, що тота дївчина недобре скінчить, — сказала панї Грозицька киваючи головою.

— Панї знали? Моя золота панї, що панї знали? — скрикнула Целя і не знати для чого тремтїла всїм тїлом.

— Прошу панї, їй зовсїм що иньше в голові було, не служба. Все, що тілько зробила, треба було за нею переглядати і поправляти. Очевидно робила зовсїм про що иньше думаючи. Покарав її Бог за мої нічні години, що я просидїла, контролюючи та поправляючи її помилки.

Мороз пройшов у Целї по за плечима при тих словах. Ся невмолима службистість навіть перед лицем смерти мала в собі щось нежіночого, навіть нелюдського, а про те була зовсїм зрозумілою. Служба почтова більше може нїж яка будь иньша крім зелїзничої вимагає строгої пунктуальности і уваги, зверненої на кожду найменьшу дрібницю, а при тім як найбільшого поспіху. Одно колїсце, що обертає ся меньше реґулярно, меньше докладно і повільнїйше нїж иньші, псує гармонїю цїлої машини. Праця тут збірна, тож помилки одиниць стають ся помилками цїлого бюра. Відси ко-