Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 58 —

нечність ненастанної обопільної контролї, ненастанного уважного слїдженя не тілько за власною часткою роботи, але за всїм тим, що загалом робить ся в бюрі.

Целя замовкла і сквапно почала роздягати ся, ховаючи пальто і капелюх у скарбовій шафі, умисно зладженій для дам. Відтак мовчки сїла при своїм бюрку, в настрою подвійно пригнобленім — раз несподїваною новиною про смерть приятельки, а по друге закидом панї Грозицької, киненим на її сьвіжу могилу. Бюрко завалене було цїлою купою листів poste restante, які Целя повинна була як найшвидше розсортувати — окремо звичайні, а окремо рекомендовані, а відтак упорядкувати поазбучно і поукладати в осібних перескринках шафи. Не менше також треба було вважати на окремі полички постійних абонентів, які платять певну суму річно за те, щоб у почтовій експедиції мати окреме місце для листів і посилок, що надходять на їх адрес.

Отся робота, утяжлива і скомплїкована задля формалїстики і ріжних дрібниць, на які треба вважати, зовсїм не така маловажна, як би се могло здавати ся. Сортуючи листи Целя пригадала собі факт із перших тижнїв своєї бюрової служби. В поспіху і замішанинї вона кинула була один лист poste restante, значений буквами A. Z., замісь до скринки A — в противний кут шафи, до скринки Z. Того самого