сумовитї очи в Целїнине лице, немов би від неї чекав осуду, що мав рішити, чи жити йому чи не жити.
— Прошу пана, листу під адресом A. Z. нема, — сказала Целя з урядовою повагою.
— Нема! — скрикнув молодий чоловік голосом повним розпуки. — Чи направду нема?
— Щож то я буду пана ошукувати? — буркнула йому з досадою Целя.
— Нехай панї не гнївають ся, — сказав молодий чоловік благаючим голосом. — Я маю відомість, що лист мусить бути. А той лист для мене дуже важний. Лист той, прошу панї, рішає про цїлу мою будущину, про моє житє… або смерть.
— Щож я на те пану пораджу, коли того листу нема!
Молодий чоловік поблїд іще дужше і стояв на місцї, міцно притиснувши чоло до деревляної решітки. В тій хвилї панї Грозицка не зважаючи на натовп працї встала зі свого крісла, підійшла до Целї і шепнула їй:
— А нехай но панї загляне до скринки Z.
Целя видивила ся на неї напів з зачудуванєм, навів з відтїнком закиду, але проте мовчки, з досадою вихопила всї листи зложені в скринцї Z. Перший, що впав їй у очи, був лист під адресом A. Z., наданий у Підволочисках, так як казав молодий чоловік, значить, без найменшого сумнїву той самий, про який
