Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/137

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 125 —

— А ви, куме, — сказав війт до мойого ґазди, що саме надійшов, — будете мусїли таки завтра з полудня вибрати ся з ним до міста. Поїдете ви, ось кум присяжний, я, ну, тай арештант.

Значить, завтра! Мій ґазда зирнув на мене так дико і люто, мов який смертельний ворог вириває ся йому з рук, а він не може його від разу задушити. А я знов одебелїв цїлий, коли погадав собі, що ще треба буде одну ніч ночувати у того чоловіка без серця. Тай за що стілько муки? От, по правдї сказати, може ми були забрали з на сто ринських, тай з того більша часть йому повернула ся. А хлоп був богатий! У нього в коморі аби руки добрі, то можна було й не так попасти ся!…