Цю сторінку схвалено
— 128 —
— Алеж куме, вважайте! — промовив присяжний.
— Що? Менї війт казав стерегти його, але годувати злодюгу нїхто мене не всилує. На те нема нїякого права.
І він пішов до волів. Але переходячи по при мене ще раз зо всеї сили чоботом копнув мене оттут у саму ямку під грудьми. Я як сидїв на плитї, так і перевернув ся горілиць і не стямив ся, що далї зо мною було. Тілько чув, що раптом дух менї захопило, немов би хто горло мотузком перевязав. А коли я пропамятав ся, то вже був на иньшім місцї, змочений водою, а коло мене порали ся стара й присяжний. За кождим віддихом у груди кололо страшенно. Бачите, кістка переломала ся, так що ще й доси холїтає ся.
