Цю сторінку схвалено
VIII.
Сонце стояло серед полудня і пражило мов огнем. Присяжний пішов під шопу, і з'ївши обід, що принесла йому жінка, сїв собі на колодї і по дрібочцї дрімав. Господиня порала ся в хатї, а стара мов та квочка ходила сюди й туди. Мала стара милість наді мною, але бояла ся.
— Ей, бабусю, — кажу до неї, — Бог би вам віку продовжив, дайте дечим занести ся!
— Колиж бо я, синочку, бою ся.
— Не бійте ся! Присяжний не заборонить а він поїхав.
Стара подумала, а далї пішла до хати, поторгувала ся трохи з господинею і винесла менї другу мищину борщу, байдицю хлїба, каші з молоком, так що я, Богу дякувати, троха підкріпив ся. Господи — гадаю собі — коби то деяк на вольний сьвіт! Ще би я може тепер знайшов на стілько сили, щоб утекти.
