Цю сторінку схвалено
III.
Друге ясне вражінє. Холодна, суха рука шолопає у мене по лицї, потім по шиї й по грудях. Чую її повзанє в полуснї, мов повзанє якоїсь обридливої животини, рапавки або гусїльницї. Моє тїло стрепенуло ся і я відкриваю очи. І бачу: надомною похилене старече лице — жовте, поморщене як сушене яблоко, до половини обросле довгою, білою як молоко бородою. Та про те нема в тім лицї нїчого того, що чинить старечі лиця гарними та симпатичними. Широкий рот і грубі, посинїлі губи страшні, та ще страшнїйші очи — зовсїм білі, мертві.
Я ще раз стрепенув ся ся при видї сього лиця, осьвіченого на половину жовтавим промінєм лямпи.
— Живий! — буркнув дїд поклавши долоню на моїй груди в околицї серця.
