Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/164

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
IV.
 

Одного дня недовершений самовбійця, що був засуджений на вічність і ще й на чотири роки, опустив нашу келїю: його рани загоїлись на стілько, що його помістили знов у його звичайній казнї. Ми лишили ся в келїї лиш оба з дїдом Гарасимом, якого стан тимчасом значно погіршив ся.

— А що, лиш ми два тут? — важко дишучи, поквапно, ледви чутно зі зворушеня промовив дїд.

— Лиш ми два.

— Господи тобі слава. На силу діждав ся! Господи… муркотїв дїд зітхаючи то кашлаючи.

— Хиба що? Хиба той вічняк заваджав вам?

— А що менї!…

Дїд не договорюючи махнув рукою, а відкашлявшись додав: