на перед тою дорогою, куди мала їхати карита. І справдї карита швидко над'їхала: пан у серединї, а на козлї фірман і льокай. Коли вже карита мала порівняти ся з Панталахою, вдарило нараз заднє колесо о камінь на дорозї, пудло карити підскочило напруго, ремінь, що держав куфер, тріснув до решти і куфер упав на дорогу.
— Пане, пане! — крикнув Панталаха, коли повіз минав його, а ті, що їхали в ньому, не завважили згуби куфра, — ви щось загубили.
Повіз зупинив ся. Льокай зіскочив і побачив, що се впав куфер, досить великий і важкий.
— Що за чорт! — крикнув фірман. — Як він міг упасти? Аджеж я сам привязав його, як Бог приказав.
І злїз також, щоб оглянути ременї. Пан тимчасом почав гнїватись, сердитись і приневолювати до поспіху.
— Швидше, тумани, швидше! — кричав. — Не завязав один з другим ременя як слїд, і тепер розвязав ся.
— Нї, прошу ясного пана, — мовив фірман, надіймаючи капелюха, — то ремінь тріс. Я мовив ясному панови, що треба нового ременя. Тріс, як би його хто перерізав.
— Ну, то щож тепер буде? — мовив пан.
