— Мушу зішити. Маю при собі всьо, чого треба. Йди, Фільку, принеси куфер, я заразїсїнько буду готов.
— А ти, — крикнув пан до Панталахи, — потримай конї! Чого стоїш як туман! Бачиш, що конї муха тне, не хочуть стояти спокійно.
— Служу ясному пану! — скрикнув Панталаха і скочив до коний. — Мій Боже, алеж бо ви небожата заплутались! Пррр! Стій, косю!
І за одним махом зробив порядок: повідпинав нашийники від дишля, а потім обійшовши довкола одною рукою вхопив за поводи, а другою так само швидко повідпинав орчики від штельваги, закинув їх одному задному коневи на хребет, сам сїв на другого і крикнув:
— Ну, пане, я вже готов! Бувайте здорові!
І заким пан та його слуги здужали зрозуміти, що се має значити, заким здужали відповідно крикнути з подиву й переполоху, вже Панталаха з четвернею був далеко. І заким слуги добігли до коршми та випросили в когось пару лихих шкап, щоб бігти в погоню за злодїєм, уже злодїя з кіньми й слїд застиг. Лише пробігши якої пів милї знайшли в рові коло дороги покинену упряж крім поводів та кантариків. І не вважаючи на найстараннїйші пошукуваня не віднайдено анї злодїя, анї коний. Аж пізнїйше, при судовій розправі в цїлком иньшім дїлї той сам пан, що засїдав між
