присяжними судиями, пізнав Панталаху, а сей добродушно признав ся до своєї штуки.
Та найбільше виробляв Панталаха з Жидами. Не було в околицї богатого коршмаря, купця анї торговця, щоби колись не впав жертвою його промислу. Викрасти з контори пришрібовану вертгаймівську касу, витягти заспаному властителеви з під подушки пачку банкнотів, — такі й тим подібні штуки були Панталасї зовсїм не в дивовижу. Нїякий замок не міг остоятись перед його руками. Як фаховий і незвичайно здібний шлюсарь-самоук він по просту мав пасию до відчинюваня замків, дороблюваня ключів, витрихів і тому подібних знарядів. Доси розповідають у Скалатї забавну історію, як тамошнї Жиди по виходї Панталахи з вязницї за порадою рабіна вислали до нього депутацию і взяли ся платити йому місячну пенсию по 30 р., аби лише жив собі спокійно і не робив їм шкоди. Панталаха приняв сю пропозицию і жив спокійно щось зо три місяцї. Нарештї остогидло йому порядне житє, і раз перед торговим днем як забрав ся в ночи на ринок, то повідмикав усї склепи і всї брами, повиймав із ляд усї дрібні гроші, мідяки та срібняки, та посїяв по ринку. Можна уявити собі, з яким криком ї лементом повитали Жиди той торговий день.
Всї ті історії знав добре директор вязницї, і годї заперечити, що вони робили йому поде-
