куди навіть симпатичним сього налогового „майстра злодїя“, який зрештою в цїлій тюрмі тїшив ся незвичайною популярністю. При тім директор не міг жалувати ся на Панталашине поводженє в тюремних мурах: анї в казнї, анї в „лябаторнї“ Панталаха нїколи не робив „субернациї“; навпаки, навіть між иньшими арештантами вмів удержувати спокій, а до всякої роботи, що потребувала зручности та дотепности, був незрівнаний. Одно лише було нещастє: від часу до часу любив зробити збитка властям, а головно — від часу до часу нападав на нього ґедз, і тодї нїщо не могло зупинити його перед раз у раз поновлюваними пробами втеки. Сидить, сидить спокійно три, чотири роки, і нараз якийсь біс приступить до нього, нї про що не думає, як тілько про втеку. Чи просити його, чи напоминати, чи карати, чи замикати до казенки[1] — нїщо не помагає. Раз утїк із полевої роботи, до якої доохресні державцї наймають лїтом арештантів, — і від тодї вже не пускали його на роботу. Та незабаром утїк другий раз, вмішавши ся непізнаний між тих, що йшли на роботу. Кілька разів пробував перелїзти через мур, що з одного боку замикав тюремне подвірє, раз спустив ся по огневім
- ↑ Казенкою в львівських тюрмах називають окрему камеру, куди сажають за кару злочинцїв, що провинуватять ся против домашньої дісціплїни в тюрмі.
