Цю сторінку схвалено
— 11 —
Директор аж руки заломав.
— Но, слишітє, цо тен млюві! — обернув ся він до стоячих довкола стражників та ключників. — І такему чоловікови я мам дават моральні науки! Я ему своє, а він мі своє! Слюхай, Панталяха, цо я ті еште повім. Ми тут маме наказ від пана надпрокуратора: як еште раз будеш утїкаль, а побачимо тебе, то маме право стрілят до тебе, як до пса. Розуміш?
— Знаю се від давна, — мовив спокійно Панталаха.
— Но, але я мислім, же ті се юж в тим пуль року не трафі оказія до утіканї. Ід же тепер до казнї та відпочинь по тіх дісейших кіях, а зейтра дустанеш кайданкі і будеш мусіль переспацероват се до казенкі.
Панталаха вклонив ся і вийшов, міцно сцїпивши зуби при думцї про казенку. За ним вийшов ключник.
