ся Бога отак марнувати свій вік та свої сили? Дав тобі Бог здоровлє, дав тобі талант у руках, що що очима побачиш, те руками зробиш, а ти пустив ся на крадїж, замісь спокійно на хлїб робити та Бога хвалити!
Панталаха довгим, допитливим зором зміряв ключника від ніг до голови. Се був одинокий тюремний ключник, у якім отся „собача служба“ не вигасила до решти людського чутя. Острий у сповнюваню своїх обовязків, по за їх обсягом був людяний, мягкий і лагідний як дитина, вмів бачити в арештантї чоловіка рівного з ним, нераз зіпсованого, але частїйше нещасливого. Арештанти не любили його за те, бо для них не був поблажливий, бо його не можна було підкупити, аби глядїв крізь пальцї на їх нічні піятики та гри в карти уряджувані в казнях. Коли мав нічну інспекцію, мусїли всї спати в порядку; анї горівки в пухирі не принїс і крізь візитирку при помочи тростинової рурки не вілляв, анї картяної гри при сьвічцї за заслоненою візитиркою не стерпів. Та за те коли иньші ключники та стражники, може для замаскованя своєї потаємної поблажливости, за яку арештанти мусїли їм добре оплачувати ся, прилюдно при властях поводили ся з арештантами як із собаками, били їх у лице і не озивали ся до них инакше, як „ти псе, злодюго!“ то ключник Спориш поводив ся завсїгди лагідно й людяно, а коли на якого
