гував ся, а далї думаю собі: „Щож, добра душа якась сей панисько, нехай і так буде“. Він тимчасом завинув того ринського в папірець і дав менї його для тебе. На, маєш той подарунок.
Були власне у входї тюремного корідора. Ключник добув із кишенї паперовий звиточок і розвинувши його подав Панталасї велику срібну монету.
— Паперу тобі не дам, — мовив усьміхаючи ся Спориш, — бо паперу вязням не вільно мати.
— Най йому Бог дасть здоровля, тому пану, за такий подарунок, — мовив радісно Панталаха, хапаючи з незвичайною захланністю срібну, трохи забруднену монету і ховаючи її за пазуху. — І вам дай Боже здоровлє, пане ключнику, що ви були такі ласкаві і віддали менї сей подарунок. Инший певно був би сховав сього ринського собі, а про бідного арештанта був би й не подумав.
— Ну, се вже було би не гарно, — мовив Спориш з відтїнком гордости. — А при тім, сказавши правду, я також скористав на тім, бо ті пани вчора зафондували менї за се аж дві гальби пива, ще й закуску. А кривдити тебе в такий тяжкий день, нї, се було би зовсїм не по людськи.
— Біг заплать вам, Біг заплать! — дякував Панталаха, що одержавши того ринського
