нараз немов зовсїм перемінив ся, ожив, як коли би сам над собою не міг запанувати. Не вважаючи на цїле своє співчутє Спориш, бачучи сю зміну з такої мізерної причини, не міг обігнати ся від думок зовсїм непідхлїбних для Панталахи.
— От, зараз видно злодїйську жилку! — думав чесний ключник. — Скоро лише сей нещасливий гріш доторкнеть ся до його руки, зараз немов би чорт вступив у нього. Ну, тут даремні всякі упімненя. Кривого вже не напростує нїщо, хиба рискаль та лопата. А шкода чоловіка!
Панталаха тимчасом не то йшов, не то біг корідором о цїлі два кроки перед ключником, очевидно сквапно йому було до своєї казнї.
— А що, може принести тобі якого їдженя за ті гроші? — запитав Спориш, відмикаючи колодку при дверех казнї.
— Е, нї, — мовив Панталаха, — треба лишити на пізнїйше, на казенку.
— І то рация — мовив ключник, впускаючи його до казнї та замикаючи за ним двері.
— Чорта з'їси, заким мене побачиш у тій проклятій казенцї! — буркнув Панталаха, чуючи кроки відходячого ключника.
