Цю сторінку схвалено
III.
Хвилю стояв недвижний при дверех, блїдий, з затисненими устами, вдивляючи ся десь у неозначений простір, з виразом якогось великого напруженя на лицї. Нараз мов божевільний почав скакати по казнї на одній нозї, крутити ся довкола, потирати долонї і передразнювати то директора, то ключника, то себе самого. Потім з виразом комічної лютости прискочив до зачудуваного товариша своєї казнї, одинокого, що міг тут помістити ся з ним разом, і вхопивши його за плечі струснув ним напруго і крикнув:
— Хлопче, з'їм тебе!
— Такі-сте голодні? — з невинним видом запитав товариш.
— Не голоден, але тїшу ся! — відповів Панталаха.
— Тїшите ся? А то чим?
— Тим, що в тебе ослячі вуха.
