— А що таке?
— Дайте менї той гріш.
— А тобі, дурню, по що?
— То таке гарне, буду ним бавити ся.
— От дурень! Хибаж ти не чув, що се не для забави, але на те, щоб із вязницї дістати ся на волю?
— Та-а-а-к? — з виразом розчарованя процїдив Прокіп.
— А може й ти хочеш вийти відси на волю?
— На волю? Що се значить: на волю?
— Ну, до дому, дурню, до твойого тата, чи хто там є у тебе.
— До дому? — скрикнув Прокіп з виразом перестраху. — Нї, не хочу до дому. Там мене будуть бити.
— Ну, не хочеш, то не хоти, то й сиди собі тут каменем! — мовив Панталаха і почав помаленьку довбати шилом у ґульденї. І не довго довбав. Бо по хвилинї срібна монета під натиском шила розколола ся на дві половинї, як коробочка, а в її виструганому нутрі показала ся звинена в кружечок тонесенька як волос анґлїйська пилочка до різаня зелїза.
— Ой Господи! — скрикнув Прокіп, що пильно придивляв ся тій манїпуляциї, — а се що таке?
