кроків поставкуючи, надслухуючи, запираючи в собі дух — тихо і мертво, не чути анї найменшого руху крім рівномірного віддиху сонних арештантів.
Нїби безтїлесний дух, з виразом найбільшого напруженя на лицї перейшов ключник увесь корідор від кінця до кінця — нїде нїчого не чути, всюди сон, усюди супокій.
— Га, то хиба якась нечиста сила кпить собі з мене! — пробуркотїв ключник. — Во ймя Отца і Сина і сьвятого Духа, амінь! Згинь, пропадь, проклятий душе!
— Грр, грр, грр! — залунало нараз із глубини корідора — так досадно та виразно, що ключник мало що не впав на місцї зомлїлий із переполоху. Зблїд увесь як труп, але коли по хвилинї отямив ся і звернув ся в той бік, гарчанє вже затихло і найглубша тиша знов запанувала в темних челюстях корідора.
— В тім щось мусить бути! — промовив півголосом ключник і ще раз розпочав свій обхід від дверий до дверий, надслухуючи, ловлячи ухом та розріжнюючи кождий найменший шемріт. О розпуко! Знов не міг почути анїчогісїнько підозреного. Та про те не тратив надїї, йшов чим раз дальше, а дійшовши до кінця корідора, вернув назад, зупинив ся біля одної з середнїх келїй і довго так стояв недвижний, напружений, чи не почуєть ся знов загадкове гарчанє. Та нї, не чути нїчого!
