Панталаха захопив із казнї два простирала, на яких можна буде вигідно спустити ся в низ із високого муру. І не вагуючи ся довго, не тратячи анї хвилї часу Панталаха перехрестив ся і обернувши ся лицем до даху вихилив ноги над роззявленою двоповерховою безоднею і почав помалу, обережно зсувати ся в неї, зависаючи цїлим тїлом у повітрі. Анї тїни непевности не було в жаднім його русї, анї разу він не затремтїв; здавало ся, що се люнатик, який анї крихти не почуває величезної небезпеки свойого положеня.
Та нараз він зупинивсь, опертий ліктями о ринву, а обома руками мов клїщами держачись вузеньких берегів цинкової бляхи там, де один її аркуш був злучений з другим. Нижня часть його тїла свобідно висїла вже в повітрі. Що се таке було? Чи йому причуло ся, чи він і справдї почув ось-ось під собою, на горищі стук численних кроків і помішані, грубі людські голоси? Малаж би се бути погоня? Панталаха задеревів на хвилю, але швидко віднайшов свою рішучість. Заким знайдуть драбину, заким влїзуть у віконце і видрапають ся на дах, то його вже не буде. Чорта з'їдять, заким побачуть його! А, значить, як мога швидше в низ! Коби лише дістати ся на ринву! Там уже все якось піде. Та в тій самій хвилї йому видалось, немов хтось здоровим ударом палкою в голову відбирає йому всю силу й при-
