на сильце зловлять жовтогрудку, принесуть її до хати й пустять? Що вона робить? Летить що має сили до вікна і грим грудьми до шибки. Що вона тому винна, що шибка твердша від її грудий? Упаде майже без духа, полежить, відпочине, але скоро лише прийде троха до себе, зараз зриває ся на ново, облетить довкола хату тай знов грим до вікна. І так раз за разом, поки або сама не згине, або шибки не вибє. Знаєш що, пане ключнику! Піди лише та скажи тій жовтогрудцї своє премудре слово час би вже раз мати розум!
— Алеж змилуй ся ти надімною, чоловіче, — скрикнув майже до болю зворушений ключник. — Хибаж я се від себе? Чиж я би не рад, аби кождому було добре на сьвітї? Але що я пораджу? Служба не свій брат. Коли чоловік раз запряг ся, то мусить тягти.
— Скажи краще: Коли раз наняв ся за пса, то мушу бути псом від ніг до голови. Йди, йди, знаю я тебе! Я думав, що ти хоч у песїй службі, а таки не перестав бути чоловіком. Але тепер бачу, що на тобі не лише песя лїберія, але що в тобі також песє серце!
Тимчасом з вікна слїдом за ключником вилїзло ще пять вояків із карабінами. Не маючи між собою нїякого коменданта крім ключника вони стояли на дасї мовчки й побоюючись, щоб у своїх тяжких чоботях не поховзнути ся по гладкім, споховастім бляшанім дасї.
