в сутїни не могло добачити засїдки. Він знав лише, що щось воно йому грозить і що той маневр вояків має метою обскочити та захопити його особу. Хоча на своїм небезпечнім становищі він чув себе нетикальним, то все таки се маневрованє вояків іще дужше розлютило його.
— Ну, щож, ти старий псе! — кричав він до ключника, — не йдеш сам до мене, але думаєш зловити мене якимось підступом? Богом тобі присягаю ся, що пуста твоя робота. Краще дайте менї спокій і йдїть собі геть відси, коли не хочете дійти зо мною до якого нещастя.
— Алеж Панталахо, — вговорював його ключник, — аджеж ти розумний чоловік, не дитина, і знаєш, що се не може так бути, що ми не можемо вернути без тебе. Краще піддай ся добровільно.
— А коли менї не хоче ся! Коли підете відси геть і тамтим у низу велите віддалити ся, то я може ще надумаю ся й верну, а як нї, то нї.
— Чи ти збожеволїв, Панталахо! — скрикнув ключник, не на жарт обурений тою безличністю арештанта, що сам завинив і ще сьміє ставити якісь умови. Та в тій хвилї вояк уоружений зашморгом, наблизивши ся до Панталахи на кілька кроків, станув і блискавичним рухом закинув на нього шнур.
