зненя, почувши ті слова свойого товариша, майже чудом уратованого від смерти. А коли переконали ся, що йому майже зовсїм нїчого не стало ся, запанувала в їх крузї велика радість, а капраль обіцяв уратованому неминучу похвалу за такий сьмілий учинок. На трупа Панталахи нїхто не звертав уваги. Що значив якийсь там злодюга? І так їх за богато на сьвітї. Туди йому й дорога! Лиш уратований вояк, не можучи ще отямити ся зо страху, прискочив до скровавленого трупа і копаючи його раз по раз люто чобітьми в бік, у груди то в плечі кричав за кождим разом:
— А ти злодюго! А ти розбійнику! На маєш! маєш! маєш! Щоб знав, як утїкати другий раз!
Тимчасом увесь кримінал був заалярмований звісткою про втеку Панталахи і про страшний випадок на дасї. Довкола трупа Панталахи зібрали ся стражники, вояки, навіть не мале число арештантів із тих, що мали привілей свобідно ходити по подвірю. Прийшов нарештї й директор, киваючи головою та розводячи руками.
— Но, Панталяха, — мовив він зупинивши ся над окровавленим, теплим іще трупом, — відіш, чего-с се доробіль! Я ті повідаль: сед тіхо! Я то пророковаль, же се с тебоу зле
