— Ну, скажи, скажи, хто тобі се дав, — мовив лагідно Спориш, знаючи, що строгістю від сього ідіота нїчого не дібє ся. — Скажи, не бій ся, нїчого тобі за се не буде.
— Ага, не буде? — хлипаючи промовив Прокіп.
— Я-ж тобі говорю, що тебе навіть пальцем не торкну ся.
— Е, ви, я вас не бою ся, — мовив ідіот осьмілившись ласкавістю Спориша.
— Ну, а когож ти боїш ся?
— Панталахи.
— Панталахи? А щож він може зробити тобі?
— Візьме мене звідси і занесе до тата.
Оба дозорцї розсьміяли ся на такий доказ.
— Га, га, га! Чи бачив хто, чого сей дурень боїть ся! — мовив дозорець. — То иньший утїкає звідси, щоб дістати ся до дому, а сей боїть ся, щоб його хто не викрав із криміналу та не занїс до дому.
Але Спориш промовив поважно:
— Ну, ну, не бій ся, дурний, Панталаха вже тобі не зробить нїчого.
— Ага, не зробить? А ви по чім знаєте, що не зробить? — мовив Прокіп обтираючи сльози рукавом.
— Бо його вже нема на сьвітї.
— А деж він?
— У трупарнї.
