Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 63 —

— Ну, скажи, скажи, хто тобі се дав, — мовив лагідно Спориш, знаючи, що строгістю від сього ідіота нїчого не дібє ся. — Скажи, не бій ся, нїчого тобі за се не буде.

— Ага, не буде? — хлипаючи промовив Прокіп.

— Я-ж тобі говорю, що тебе навіть пальцем не торкну ся.

— Е, ви, я вас не бою ся, — мовив ідіот осьмілившись ласкавістю Спориша.

— Ну, а когож ти боїш ся?

— Панталахи.

— Панталахи? А щож він може зробити тобі?

— Візьме мене звідси і занесе до тата.

Оба дозорцї розсьміяли ся на такий доказ.

— Га, га, га! Чи бачив хто, чого сей дурень боїть ся! — мовив дозорець. — То иньший утїкає звідси, щоб дістати ся до дому, а сей боїть ся, щоб його хто не викрав із криміналу та не занїс до дому.

Але Спориш промовив поважно:

— Ну, ну, не бій ся, дурний, Панталаха вже тобі не зробить нїчого.

— Ага, не зробить? А ви по чім знаєте, що не зробить? — мовив Прокіп обтираючи сльози рукавом.

— Бо його вже нема на сьвітї.

— А деж він?

— У трупарнї.