Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/78

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 66 —

се, але щоб ти в ночи спав; нехай тут і громи бють, не сьмієш пробудити ся. І щоб ти не знати що чув або бачив, то не сьмієш чути анї бачити нїчогісїнько“.

Спориш відітхнув свобіднїйше. Очевидне дїло, Панталаха не зрадив його перед Прокопом. Дурень нїчого не знав про те, що се він дав злодїєви того ринського, значить, можна буде вийти чистим із сеї поганої історії. Бідний ключник аж дебелїв, скілько разів подумав, що як би не обачність Панталахи та не тумановатість Прокопа, то історія з тим ринським могла-б була навести на нього велику біду, втрату служби а може навіть і кримінал. З облекшеним серцем випитував отже Прокопа далї, що робив Панталаха вечером, що робив у ночи, як утїкав. Та швидко показало ся, що Прокіп дуже мало знав про се все.

— Вечером нанашко Панталаха скакав на одній нозї, потім полїз під тапчан і знайшов там щось, потім лазив, на вікно, потім майстрував щось, потім краяв мій хлїб, але не їв, а потім… потім я заснув і не чув уже нїчого більше.

— Ну, а не мовив тобі Панталаха, — запитав Прокопа другий дозорець — який то сьвятий Миколай дав йому те ключове зїлє?

— Який сьвятий Миколай? — повторив дивуючись Прокіп і витріщив очи. — Сьвятий