— Марш до кухнї. Тут мусять майстри направити піч. Ану, живо!
В кухнї порались чотири кухарі, декретові арештанти, народ веселий і жартливий. Вони почали розпитувати Прокопа про пригоди минулої ночи, а його глуповаті оповіданя ввели їх у добрий гумор. Бачучи слїди крови на Прокоповім лицї один кухарь запитав його, що се в нього таке, і Прокіп сердито розповів про свою пригоду зі Споришом, про те, як ключник обдурив його, забрав йому таке ладне блискальце, дарунок Панталахи, і ще й пхнув його так, що він розбив собі ніс.
— Бійте ся Бога! — скрикнув з гумористичним жахом один кухарь. — І він мав Бога в серцї, щоб отак скривдити тебе!
— І не хотїв тобі віддати того, що твоє? — допитував другий.
— Не хотїв! — крізь сльози мовив Прокіп.
— Іди до директора та поскарж ся на нього! — радив третїй.
— А може лїпше до самого прокуратора! — поправив четвертий. — Прокуратор старший від директора.
— Не хочу до директора! — плаксиво відповів Прокіп. — Директор не добрий! Директор до казенки посадить.
— Так, синку, так! — піддержував його один кухарь. — Плюй на директора! До прокуратора вдай ся! Той тобі догодить.
