— Не хочу до креператора! — скрикнув Прокіп, у якого слово „креператор“ вязало ся зі словом „креперувати“ і значило щось нечувано страшне та грізне.
— І я так кажу! — мовив другий кухарь. — Сам собі справу зроби! Або то ти не потрафиш? Щеб ти собі з таким ключником не дав ради?
— Морду йому набий!
— Очи йому видри! — піддав другий.
— Візьми його за одну ногу, другу приступи і розідри його на двоє, як жабу, — підправив третїй.
Прокіп слухав з роззявленим ротом і дивував ся, як се йому нїчого подібного перед тим не прийшло до голови. Наївши ся він почав ходити по просторій, на пів темній кухнї, цїкаво зазираючи в кождий кут, випитуючи про значінє кождої, найзвичайнїйшої річи і одержуючи на кожде питанє від жартливих кухарів найдивогляднїйші відповіди.
— Ай-яй-яй! — закричав нараз Прокіп сплеснувши в долонї, побачивши на лавочцї дві сьвіжо зарізані гуски, з яких одна мала бути спечена для пана директора, а друга зварена на росіл для хорих у тюремнім шпиталї. — А се що таке?
— Хиба не бачиш, що бузьки? — мовив один кухарь.
— Бузьки? А вони що тут роблять?
