Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/85

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 73 —

— Прилетїли до нас у гостину.

— Ей, не правда! — мовив усьміхаючись Прокіп. — Адже я знаю, що се гуси.

— Так? Знаєш? А в такім разї мусиш знати, що їм належить ся.

— Що… що… їм належить ся? А щож їм належить ся?

— Маєш зараз тут сїсти і скубти.

— Добре! — радісно мовив Прокіп. — Я люблю скубти. Але пірє буде моє.

— А по що тобі піря, роззяво?

— Буду бавити ся.

— Чи ти стїк ся? А хтож пірєм бавить ся?

— Ну, то я не хочу скубти.

— Але скуби, скуби! Дістанеш піря скілько захочеш, можемо тобі навіть із піря борщ ізварити.

— Нї, не хочу з піря борщу, — рішучо відповів Прокіп, скубучи гуску. — Але пірце собі візьму. Я так гарно вмію пірцем бавити ся! Воно так ладно грає!.. Мене нанашко Панталаха навчив. Ай, то буде чудово!

Аж над вечером піч була окована і Прокіп обскубши гусей та проспавши ся в кухнї вернув до своєї казнї.