Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 83 —

Все те зацїкавлювало і по троха навіть успокоювало Спориша. Та коли потім вернув до дому, чув, що не засне в ночи і лякав ся своєї власної постелї: йому здавало ся, що в нічній пітьмі знайде обік себе холодного, кровавого Панталаху з розторощеним лицем і з величезними, обдертими з повік очима. Наважив ся не лягати спати і цїлу ніч просидїти в кріслї, а тілько над раном лягти на сон, коли ясне сонце порозгонює кроваві мари.

Але і в кріслї дрімаючи він не міг знайти супокою. Пручав ся, кричав; раз його кидало в холодну дрож, то знов обливав ся потом. Найменший шелест перемінював ся в його сонній уяві на остре, свистюче гарчанє, і при тім відголосї він за кождим разом зривав ся мов опарений.