Сторінка:Іван Франко. Панталаха і иньші оповіданя. 1902.pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 87 —

кати підмоги, і почув, що все його тїло обілляне холодним потом. Але й се розворушенє трівало лише недовгу хвилю. Отямив ся, не скрикнув, але зирнувши на вояка, що спав преспокійно, вспокоїв ся й сам потроха і почав збирати розпорошені думки.

Що се могло бути? Прислухав ся ще раз, уважно, пильно — таки так, нема нїякого сумнїву! І сим разом се не що иньше, як те, що було позавчора. Хтось анґлїйською пилкою ріже зелїзну штабу! Хто се може бути? Очевидно, що знов якийсь арештант, якому замануло ся попробувати подати ся слїдом Панталахи. Чи подуріли ті люди? Спориш запитав сам себе, що йому робити в отсьому випадку? Чи розбудити вояка? Але що поможе йому вояк? Лїпше піти й переконати ся, де се, в котрій казнї хтось працює так завзято? Хвилево навіть у ключниковій голові мигнула думка дати спокій і лишити втїкачеви-арештантови волю, нехай собі тїкає куди знає! Але службова привичка таки взяла верх. Ступаючи на пальцях він пішов здовж корідора, вухом слїдячи та міркуючи, відки се міг видобувати ся той підозрений скрегіт? Ідучи він навіть усьміхав ся. Видно, що не Панталаха працює, але якийсь партачина! Невправне вухо, невправна рука! Панталаха вмів ловити вухом кождий найдрібнїйший шелест на корідорі і зараз переставав — видно, що роблячи своє дїло в повнї