Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 20 —

поміг вам винайти помешканнє. Я ж тут усюди знайомий!

— Але ж навпаки, пане Стальський! Дуже вам буду вдячний. Тим більше, що в мене й писанини ще купа, нема коли бігати по містї, шукаючи хати.

— О, я вам се зроблю живо! Будете вдоволені. А де ж ваша фамілїя?[1] Також у готелю?

— Фамілїя? У мене жадної фамілїї нема. Я сам-самісїнький.

— Як то? Пан меценас нежонаті?

— Нї, пане.

— А, так! На кавалєрській[2] стопі! Ну, так, то що иньше! Так же менї й кажіть! Але ось ми вже й прийшли. Чи волите обідати у спільній столовій, чи, може, окремо?

— Та менї байдуже, — мовив адвокат. — От хиба як би ви були, такі добрі обідати зо мною, то можна б замовити окремий покоїк.

— Я такий рад, що здибав пана меценаса…

— Ну, як так, то добре, обідаємо разом! Замовляйте покоїк! — мовив меценас, і оба ввійшли до реставрації.


II.

Поки Стальський бігав та балакав із кельнером, потім із старшим кельнером, далї зі самим шефом реставрації, др. Рафалович стояв на вузенькій верандї перед реставрацією, віддїленій від вулицї за-

  1. Сїмя, родина
  2. Кавалєр = нежонатий, парубок